Княженіка (арктична малина, поляниця) вводиться в культуру як цінна високозимостійка та декоративна рослина, що має смачні та цілющі плоди.
Поляницю не випадково ще називають княженицею. Колись ця ягода високо цінувалася князями за свій неповторний смак і аромат, що нагадує і малину, і ананас водночас. За смаком поляницю вважають найкращою серед дикорослих ягід.
Опис: багаторічний напівкущик висотою 10-15 см. Цвіте в кінці червня — на початку липня рожевими квітками. Період цвітіння триває 25-35 днів. Плоди дозрівають у серпні-вересні. Плід — збірна кістянка з 25-50 плодиків, схожих на ягоди малини. Маса плода 1-2 г. Колір плодів від темно-вишневого до пурпурового з сизуватим нальотом.
Смак дуже приємний, кисло-солодкий з ароматом. Повзучі шнуровидні корені залягають на глибині всього 10-15 см від поверхні ґрунту. Надземна частина щорічно відмирає, з бруньок на коренях навесні з'являються нові пагони. Поляниця досить морозостійка і невибаглива.
Саджанці княжениці у нас можна купити із закритою кореневою системою (ЗКС) у ємностях 0,5-0,7 л або 1 л (див. прайс).
Княженика (лат. Rubus arcticus) – рослина з родини Розові. Ще її називають – малина арктична, поляниця, мамура, костяниця. Це невелика багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 35 см з довгим і тонким повзучим кореневищем. Корінь залягає неглибоко, 10-15 см від поверхні ґрунту.
Кущики схожі одночасно на полуницю та суницю. Стебло просте, прямостояче, тригранне, з лусочками при основі. Листя трійчасті, тонкі, зморшкуваті, на довгих опушених черешках, з великими прилистками. Квітки верхівкові, одиночні, частіше двостатеві, рідше одностатеві, рожевого, рожево-червоного кольору, великі, пелюсток зазвичай п’ять. Надземна частина рослини до осені щорічно відмирає, а багаторічний корінь залишається розростатися.
Плід – збірна кістянка, дуже схожа на плоди малини або ожини, але дрібніша, червоного, червоно-білого, темно-вишневого або темно-пурпурового кольору з сизуватим нальотом, дуже солодка. Цвіте княженика в кінці травня-червні, ягоди дозрівають у липні-серпні. Поширена княженика в арктичних і північних широтах, у Сибіру та на Далекому Сході. У природі росте у мохових хвойних і змішаних лісах, у тундрі, на окраїнах торф’яних боліт, вологих луках, на заболочених згарищах і серед кущів. Дуже невибаглива рослина. Хороший медонос. Але в наш час через вирубку лісів рослина поступово зникає з природних місць проживання.
Княженика вводиться в культуру як цінна високозимостійка та декоративна рослина, що має смачні та цілющі плоди. Також її використовують у поодиноких і групових посадках, як ґрунтопокривна рослина.
Княженика потребує перехресного запилення, тому на ділянці потрібно висаджувати не менше двох сортів. Щоб сорти не переплутати, їх необхідно огородити. Повноцінні врожаї отримують на 3-й рік. Урожайність становить 510 кг ягід з 1 га. Плоди княженики містять до 7 відсотків цукрів (глюкозу та фруктозу), 1-2 відсотки лимонної кислоти, невелику кількість яблучної кислоти, дубильні речовини, органічні барвники, вітамін С.
Посадка та розмноження
Княженика надає перевагу пухким, супіщаним, вологим, торф'яним, з хорошою аерацією, кислотним (pH 3,5-5,5) ґрунтам. Можна і навіть рекомендується висаджувати її у затінених місцях – ягода не любить відкритих сонячних місць. Перед посадкою у ґрунт додають торф, пісок, перегній. Якщо на ділянці ґрунт суглинний, то самі грядки роблять з торфу або супіску. Підійде й наступна ґрунтова суміш – торф з дрібною фракцією соснової кори у співвідношенні 1:1. Дренаж – з крупнозернистого піску, не менше 10 см. Рослина вимоглива до зволоження ґрунту, але не переносить застою вологи. У разі високої вологості ґрунту грядки роблять вище її поверхні.
Висадку княженики здійснюють у більшості випадків ранньої весни, але можлива і осіння висадка (висаджені рослини повинні вкоренитися до настання заморозків). Посадковий матеріал розміщують рядками з відстанню у ряду 20-30 см, а між рядками 70-100 см, не заглиблюючи рослини. Рясно поливають. Протягом 2-3-х років площа повністю покривається розрослими від кореневищ рослинами княженики. Мульчувати ґрунт краще дрібним сосновим відсівом (дрібною фракцією соснової кори) – він запобігатиме висиханню ґрунту і створюватиме свій особливий мікроклімат. Такі рослини біологи рекомендують не розпушувати взагалі, щоб не пошкодити корені й не порушити різні внутрішні процеси. Також мульчування проводять тирсою, дрібною деревною стружкою, торф'яною крихтою і крупнозернистим піском.